Чем больше лет, тем я сильней люблю,
Жену мою, судьбой нежданно данную,
И Господа вовек благодарю
За радость жить и счастье несказанное …
Чем больше лет, тем я сильней люблю!
Век счастлив тот, кто истинно влюблён,
И любит так, как свыше заповедано …
Он благостью великой наделён: –
И верует в Христа, и исповедует …
Век счастлив тот, кто истинно влюблён!
А возраст?.. – Нет! Любовь всегда жива!
В ней нет поры осенней – увядания!
Она всегда, красива и мудра
В деяниях добра и понимании …
А возраст?.. – Нет! Любовь всегда жива!
Жену свою я истово люблю!..
Как говорится, – до самозабвения!
И каждый раз Всевышнего молю
Ей ниспослать Свои благословения …
Жену свою я истово люблю!..
Всегда я чую боль её души …, –
Тем более духовные страдания!
А голос в сердце тут же … – «Поспеши!
Смягчи мольбой безмолвные рыдания …»
Всегда я чую боль её души! …
Давно уже храню в своих мечтах … –
Идти вдвоём до вечного спасения!
И лишь любовь читать в её глазах
Да ощущать тепло прикосновения …
Давно уже храню в своих мечтах!..
Разумная и добрая жена!..
В земном блаженстве – это благо главное!
Да будет радости исполнена она
И да получит всё обетованное!..
Разумная и добрая жена …
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
