Коли проходять точку неповернення,
Hасвистуючи марш "А хто нам судді!",
Історія втрачає силу звернення
І набуває якості огуддя.
Вона тоді вже не тривожить карами.
Кого в руїни Рима їй водити?
То дід хрестивсь під грозовими хмарами,
А внукам легше грози пояснити.
Страх Божий пов'язавши з слабкодухими,
Понад усе цінуючи свій спокій,
Куди спішать народи гнані рухами?
Чому не вчать історії уроки?
******
Коли проходять точку неповернення,
Глузд поколінь розтоптуючи в твані,
Несуть непритаманність і осквернення
У жалісно-сліпучім целофані:
Нехай ідеї будуть юродливими
І праве з лівим згорнено у кучу,
Лише б нещасні стали всі щасливими,
І збитих з толку совість хай не мучить!
Зворотній бік світської прогресивності -
Немов з добра, світ тягнеться до злого
В свавільності, в бунтарстві, в агресивності.
Ще й в адвокати записати б Бога!
Вже і в церквах суворе попередження
Про страшний суд над нечестивим світом,
Сприймається частенько з упередженням:
Наш Бог - любов! Не може Він губити!
До смерті Сина милує й прощає Він.
Читайте Іоана три-шістнадцять!
Ми перед світом Бога захищаємо,
Немов Святому варто захищаться.
Політ-коректним, нам би не загратися
У нескінченне милосердя Боже.
І сталь від вітру змушена ламатися!
А проти Бога хто встояти зможе?
Він ще чекає cправжнього навернення.
Турбує нас то тим, то іншим лихом.
Якщо ж минемо точку неповернення,
...Про що вона - Історія! - так тихо...?
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ты Ночь Мне Даришь... - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) …В Начале Зари, Косые Лучики Бледного (едва проглядывавшего сквозь Предрассветную Мглу) Восходящего Солнца, Казались лишь Робкими Бликами, которые то Прятались, то Метались по Небосводу как Игривые Озорные Дети, Временно оставшиеся без Родительского Глаза и Предоставленные Самим Себе в Это Прекрасное и Свежее Розовеющее Утро…
…Но Вскоре…, Лучики-Дети… Вдоволь Натешившись и Наигравшись… Осушили Слезы Ночи, Впитав в Себя Ее Силу и Скрытый Смысл…
…Жадно Выпив Утреннюю Росу Они превратились в Беспощадный Жар Величественного Света и Пламени…
…Тот Жар, который Уже НИЧТО Было Не в Состоянии Остановить или Задержать, хотя бы на Время…
…Да и Само Время, Не Желало Этого Делать…, ибо Оно Шло Вместе с Ним…
…Во След Нежному, Желанному и (Увы) так Мимолетно Растаявшему Утру, Вступал Будничный День…
…День, который Безжалостно Сжигал и Уничтожал Все То, что перед этим так Трогательно и Кропотливо Создавала Величественная Ночь…
…День, который Нёс Этому Миру - Заботу, Суету и Страдания…
…Но День, За Которым Следовало Освобождение, Созидание и Радость…
