Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Добрый день, дорогая сестра. Это стихотворение Павла Алексеевича Ляшенко. Несколько лет назад Господь взял его к Себе.Его перу принадлежат многие стихи и песни. Передо мной его сборник "Навстречу вечности", подаренный им в 1995 году. Там это стихотворение называется "Наше сокровище".
До Ваших исправлений оно выглядело так:
Нас почитают безумными,
Прошлых веков поколеньем,
Когда мы в местах бесшумных
Склоняемся на колени;
И в жарких молитвах искренних
Идем к Отцу без сомнений,
И Он отвечает искрами
Священных благословений.
2. Невеждами нас считают,
В познаньях с большим изъяном,
Что Библию мы читаем,
Оставив пылиться романы,
Что путь предпочли тернистый,
Грех обходя стороною,
Что юностью жаждем чистой
За правду стоять стеною.
3. Нас называют бедными,
Но мы этой бедности рады.
Наш дух, закаленный бедами,
Нашел в Иисусе клады.
Мы ищем богатство в Боге
И в Нем Одном богатеем,
И счастья не ищем иного.
Чем то, что в Творце имеем.
4. Для мира мы зрелищем стали.
Чтоб веру сберечь и разум,
И не допустить нимало
В сердце неверья проказу.
И пусть нас статьями ложными
Клеймят, не скупясь на неправду,
Наш путь Иисусом проложенный,
А значит - цель жизни оправдана.
Думаю, что править его не было смысла...
Лариса Дьяченко
2017-10-21 09:25:40
Я тоже была ознакомлена с этим стихом в юности и насторожилась ,когда увидела название.конечно же он не нуждается ни в какой правке.это настолько красивый и правильный стих,что на него не имеет право прдниматься ничья рука.уберите свои поправки
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
