- Откуда ж мне знать, как это все в человеке… На пальцах не передашь, как душа, так сказать, окормляется…
- Вот, завели же моду такую, все разъяснять, до всего умом доходить… А если бы просто так, вот, взять да и … ну ладно, попробую рассказать.
(Проповеди этого пастора всегда впечатляли, хотелось мне понять, в чем сила его, как действуют его слова на человека, какие веревки дергает он, заставляет зазвучать набат в душе…)
- Для меня - это тот памятный опыт, с которым я встретился давно, еще в семинарии, опыт наблюдаемый, проживаемый мной и приносящий какие-то результаты. Именно благодаря ему я могу сегодня с удовлетворением спускаться с кафедры навстречу благодарности людей, соприкоснувшихся с Богооткровением. Спасибо Богу за проповедников, которых приходилось слушать. Когда слушал, обнаружил я, как происходит что-то примечательное…
- Смотри. Человек пришел в церковь и принес с собой свою вселенную, свои главные вопросы, большие и важные только для него - ну и что? Это его жизнь. И он сам ранжирует ее смыслы. Он мог бы спросить меня, например: пастор, что делать, мы женаты три года, а я уже потерял интерес к жене, меня привлекают другие женщины, я понимаю, что это неправильно, но не могу с собой ничего поделать... Я ему что-то отвечал бы, может быть даже и разумно, и может быть даже из Библии. Спросить он мог бы о церкви что-то… Но он у меня не спросит ни о чем. И в этом все дело.
- А что делать Богу с ним?
- Бог приводит его на служение, где звучит проповедь. И пастор готовил тему "Христос и блудница", возможно потому, что времени не хватало на большее, а может просто скачал в Сети удачный текст, может сам написал проповедь после мощной экзегезы, неважно. Это Слово, почему-то, вдохновило его. Зажгло. И за кафедрой горел он. Сжигал себя он. Творил он в себе и собой ощущение – звуки, цвета, окрасы пересекались в немыслимых сочетаниях, рождалось в недостижимой и ненаблюдаемой глубине рассудка… не знаю что. Но ясно, что сошел со сцены другой, и в зале уже не те, что прежде сидели. И ушли они, унесли с собой не информацию, не этих несчастных десять процентов из всего потока слов, которые оседают в сознании, а вот это «что-то» унесли. Слова завтра забыли. Но не опустели. Хватило самим, а кто-то смог и других одарить.
- Мой опыт: я думал одно, сумел сказать другое, человек услышал третье, выводы сделал и применил в жизни как хотел. А действие Духа Святого – совсем тайна… Спросишь: тогда зачем нужны библейские исследования? Мне нужны для того, чтобы гореть ярче. Чтобы линзой лучшей быть, фокус тоньше, свет чище, тепла больше. А значит шансы у них, приходящих в храм, наполненными уйти, - выше.
- Смущает все-таки это «что-то», которое в нас.
- К чему выдумал? Исправляюсь.
- Два в одном: онтология и аксиология церкви в Богооткровении и Богопознании, и только. Что дает нам богословие? Информацию о Боге? Что мы несем людям? Бога. Проповедникам скажу: людям сейчас не нужна информация о Христе, принесите им Иисуса. Не покажите, не расскажите, уже знают, уже... Принесите и вложите в человека «что-то», что заживет своей жизнью, будет трансформировать смыслы, значения, ценности, идеалы – наполнение уникальное у каждого, а проблема одна. Грех. И решает проблему не информация, а Личность. Иисус решает.
- Я много книг прочитал, чтобы увидеть: самая романтичная история - ИН.3:16. И куда деваться бедному романтику в этом мире прагматиков, везде чужой. И только Самый Главный Романтик говорит – иди туда и выше, там открыто...
- Вот. Записываешь, что ли? … А когда прослушаешь все еще раз, скажи, может выслушать и понять все это не романтик?
Прочитано 11969 раз. Голосов 16. Средняя оценка: 1,75
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.