Когда идёшь ты рядом с Богом, но СВОИМ путём,
Приходится заботится, буквально, обо всём.
Свои ты строишь планы, просишь:"Боже, помоги!
Хочу я сделать то и сё, а Ты - благослови!"
И так проходит каждый день в мельканьи суеты,
А к ночи хочется так спать, что...Господи, прости!
И Божье имя призовёшь(для красного словца-
ведь суток не хватает, чтоб искать Его лица).
А Бог всё ждёт, когда откроем мы свои сердца
Его любви, которой нет начала и конца.
Отец наш - Чудный, Вечный, Всемогущий, Бог-Любовь!
За каждого из нас Он проливал Святую Кровь!
И жаждет Бог общаться с нами, как Отец с детьми.
И ждёт, чтоб за решеньем всех проблем к Нему мы шли.
Но есть у нас семья, родные, близкие, друзья.
Совет дадут, помогут,-есть надежда ведь всегда.
А Бог-Ревнитель спрашивает нас:"А где же Я?
Где в ваших планах отвели вы место для Меня?!"
Господь, Ты благ и милостив! Прошу, меня прости
За то, что предпочла Тебе я не Твои пути;
За боль, что причинила сердцу Твоему;
За то, что не искала я Тебя, прости, молю!
Господь, Тебе сейчас своё я сердце отдаю.
Твори в нём всё, что хочешь, Бог, ведь я Тебя люблю!
P.S. Писала о себе.Прошу, не принимайте на свой счёт.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
